Winter Letters

My Father

1

you know my father was the same age as John Lennon
when John was singing it was batteries he clamped on
and on weekends he would also tie one on as a car mechanic
something would always break - plugs flooded by gas would fail
Beatles would fly to India - winters were passing by
and the flower children were breaking stalks and stanzas

you know the little town: a few cars - city hall - market square
cobblestones set over centuries like verse in rhyme
window panes in buildings vibrated like a violin deca
end of the 50's: the children of war - a damaged generation
wearing a cheviot coat in rubber boots knee-high
standing at the bus stop was my mother - a student

you know in music classes: accordion guitar or dombra*
music demands a sacrifice as if from a donor
the school of ed orchestra in a former synagogue
now converted to a district club - is kept warm by a kerosene stove
in his brand-new "hazon"** dragging repeatedly on his cigarette -
my father is waiting for my mother - on the corner

you know after a few years their failed marriage fell apart
the music had suddenly changed - I grew and fattened up
John who married Yoko headed throngs of hippies
started singing about flowers - altered his wardrobe and style
grew a beard/moustache like a prophet in the wilds
allured by freedom and the leftists

you know that little town will also change as military
units occupy the barracks airmen and corpsmen
the spring and fall draftees as cyclical as nature's seasons
will sing John's songs: about yesterday and the day before
about unrequited love - singly and in chorus -
about all that passes by

you know on the street corner where my father awaited my mother
the music has not changed it sounds the same to me
and I hear that orchestra off tune and off beat
and John lying on the pavement - shot in New York -
in her dark glasses by now the aged Yoko
and the music like divorce I simply don't get

you know because my father was the same age as John Lennon
I see him as a young man speeding in the cab of his "hazon"
while my mother stands on the corner waiting humming "Let It Be"
she is his girl and he is hurrying flying
they have but a brief moment left - indeed only an eyewink
but their music and the music of the Beatles will remain with me

*Dombra - a Kazakh string instrument

**Hazon - a Soviet truck

Eugene

2

The magi have also arrived in New York and so did Christmas
as Mary and Joseph are fleeing together on a donkey
and the Christmas moon shines like a brand-new penny
and also the kutya* - and the January snow falls into the ocean all night long
and Broadway is crunching like a fresh croissant
and so does Rockefeller Center

and through the Christmas night one who doesn't think himself a magus
nor a lone wolf watching the path of those two
is my friend Eugene - he enters the wintry orchard
of New York streets - and searches for his keys and lock
perhaps that's why he looks like a pursued wolf
and a lonely Sartre

only there in the subconscious mind of his previous life
he is still sated with snows - there he had his fill of kutya
there he knows no New York - doesn't pay monthly rent
the landlord doesn't drag him to court for his music and books
there the loneliness does not wrench his guts
and the "Strand" does not pull him by the hand

Eugene usually stands across from the Carpatho-Ruthenian church
fumbles in his pockets for bills and change
he knows every alley - he knows about Trotzky and Warhol
complains about old age - and about the death he could do without
his small fortune he carries in a bag
with a Coca-Cola ad

to Eugene old age means the destiny of music
scarf - beret - overcoat with missing buttons
windows in his apartment blocked by books from the floor up
the constant loneliness that stalks him like a killer
on his table there is coffee the smell of which has spilled out
like milk from a carton

and because the magi have by-passed Sixth and Seventh streets
Eugene believes that the snow is really bees that leave their hives
right on Christmas - and this thought is as sweet as halvah
stretching as a trail of marijuana smoke
Eugene encounters a Mexican named Juan
and takes the man for a magus

but the holidays are passing though they always abide with you throughout winter
Eugene and I are together but always alone in New York
in his overcoat like a disheveled angel he turns the corner
dragging bags full of books on the wet asphalt
two female soloists run outside into the cold from the Amato Opera building
to announce: the year had ended

*Kutya is a traditional Ukrainian Christmas dish

**Strand is a known bookstore in New York's Greenwich Village

STATEN ISLAND

3

Staten Island - is an island meaning - a cripple on crutches
a ferry will get you there - the GPS won't miss it
and along the ocean baseball fields and Capodano
boulevard - desolate and windy - in December and January
This island which has borrowed the space it needs
with shops and restaurants

will immerse up to its ankles into the frigid Atlantic - Meaning
it is the key that starts a "Toyota" - It views
both the Verrazano bridge and the outlines of Brooklyn's jaw bones
and sees an earring - this ear piercing as a challenge
and then the ships - which sail to New Jersey
iced up from the snows - that came down heavily

burying hillocks and streets - and the Buddha at the museum
a parked "Alfa Romeo" - whose number I'll forget
a golf course - and the old Italians enjoying soccer
pizza and films about an indestructible mafia
drinking coffee in trattorias - eating chocolate muffins
their Sicilian defense penetrated by a goal

In reality on Staten Island stillness is displaced by the sliding snow
it scurries like a mouse into darkness - darting like a gray squirrel
there's the smell of Chinese soup and Italian dough
the gathering of black elbows and basketball shirts
the jazzy chase of a car which at midnight eludes
police "Chevys" - and will make tomorrow's paper

to me this winter with its snowfalls dictates letters and verses
walks along the ocean that will resolve nothing
because writing a book is like observing motion
like peeping through a lock in the door - and the canine
passion to sniff all around your space - and by the pier to spy
on a couple kissing while firmly holding hands

because life after forty tells you to look at things more simply:
and not to ask why snow and stillness come in equal parts
and also not to ask about the meaning of signs
and why in these snows your doubts - feeling their way like blind people -
are pushing towards you - there's the stench of bird droppings
for all of this - bro - you must have known before

therefore this island having warmed up the parked "Alfa Romeo"
with birds sitting on it mainly puffed up seagulls
is sharing with you the snow and the word - like cigarettes - a friend
and tells you not to question life's principles and proportions
and to the winter birds warming themselves on the strait
you toss some bread on the run - followed by an occasional cent

Василь Махно

Зимові листи

1

Батько

знаєш мій батько ровесник Джона який Леннон
коли Джон співав той закладав клему
і закладав також при кінці тижня тому що шофер
щось там ламалось - гасли «свічки» залиті бензином -
бітли літали до Індії - минали зими
і діти квітів ламали стебла і строфи

знаєш містечко: кілька авто – ратуша - ринок
бруківка котра укладалась століттям як вірш в риму
шиби в будинках тремтіли немов скрипкова дека
кінець 50-тих: діти війни - зламане покоління
в плащі із шевйоту в гумовцях що аж по коліна
стоїть на автобусній моя мама – студентка

знаєш в музичних класах: баян гітара чи домбра
музика вимагає пожертви немов від донора
оркестра із педучилища в збереженій синагозі
тепер вже районному клубі - гріється від керогазу
в новенькім «газоні» - затягуючись раз до разу –
мій батько чекає на маму – на розі

знаєш за кілька років їх шлюб невдалий розпався
музика раптом змінилась - я підріс і розпасся
Джон що пошлюбив Йоко очолить колони гіпі
стане співати про квіти - замінить одяг і стилі
запуситить бороду/вуса наче пророк у пустелі
його привабить свобода і ліві

знаєш містечко також зміниться бо військові
частини прийдуть в касарні льотчики і зв’язкові
весняні й осінні призови циклічні як стан природи
співатимуть пісню Джона: про вчора і позавчора
і про нещасне кохання - а поодинці й хором -
про те що проходить

знаєш на розі вулиць де батько чекав на маму
музика не змінилась я чую її ту саму
і чую як та оркестра збивається з ритму і нути
і Джон що лежить на асфальті - застрелений у Нью-Йорку -
в затемнених окулярах уже постаріла Йоко
і музику як розлучення мені не збагнути

знаєш тому що мій батько ровесник Леннона Джона
я бачу його молодого що мчить у кабіні «газона»
а мама стоїть на розі підспівуючи “Let It Be”
вона його дівчина і він поспішає летить
ще мить їм лишається - справді ще мить
а музика їхня залишиться тільки тобі

2

Юджин

До Нью-Йорку також дійшли волхви і настало Різдво
і також на ослиці втікають Марія і Йосип удвох
і різдвяний місяць блищить як новенький цент
і також кутя - і січневі сніги падають цілу ніч в океан
і Бродвей хрустить як свіжий croissants
і Рокефелер-центр

й крізь різдвяну ніч що не мислить себе волхвом
ані вовком самотнім дивиться вслід тим двом
Юджин мій приятель -що входить в зимовий сад
вулиць нью-йоркських – й шукає ключі і замок
може тому й виглядає як загнаний вовк
і самотній Сартр

лише там в підсвідомості у колишнім своїм житті
він ще ситий снігами - там наївся досхочу куті
там не знає Нью-Йорка - не платить щомісяця рент
домовласник не тягне до суду за музику і книжки
і самотність не вивертає кишки
і не тягне за руку “Strand”

Юджин звично стоїть навпроти русинської церкви
нишпорить по кишенях шукає коп'юри і центи
знає кожен провулок - й про Троцького і Воргола
нарікає на старість – й на смерть котра не придасться
в торбі носить своє невелике щастя
на котрій рекламується кока-кола

старість для Юджина значить призначення музики
шалик - беретка - в пальті повідривані ґудзики
вікна в квартирі закладені книгами від паркету
постійна самотність що ходить за ним наче вбивця
кава на столику запах якої пролився
як молоко із пакета

і тому що волхви проминули шосту і сьому вулиці
Юджин вірить що сніг це бджоли які покидають вулики
якраз на Різдво - і ця думка солодка немов халва
що протягнеться лінією диму з маріхуани
Юджин бачить зустрічного мексиканця Хуана
а думає що волхва

але свято минає хоч завжди воно з тобою в зимі
і ми з Юджином разом але завжди в Нью-Йорку самі
він в пальті мов розхристаний ангел звертає убік
і з торбами книжок що волочить по мокрім асфальті
дві солістки що вибігли в зиму з будинку Amato
сповіщають: закінчився рік

3

Статен Айленд

Статен Айленд – це острів це значить - каліка на милицях
Пором допливе – GPS не помилиться
І вздовж океану бейсбольні поля й Каподано
бульвар – де самотньо і вітряно – грудень і січень
Цей острів що сам собі простір позичив
з крамницями і рестораном

дійде аж по котики в зимну Атлантику – Значить
він ключ що заводить «Тойоту» - Він бачить
і міст Verrazano і обриси бруклинських вилиць
і кульчик у вусі – ну по приколу цей пірсинґ -
і ще кораблі - що пливуть до Нью-Джерзі
обмерзлі в снігах - що прийшли і звалились -

засипавши пагорби й вулички – музейного Будду
припарковану Alfa Romeo – номер якої забуду
поле для гольфу - старих італійців з футболом
з піцою й фільмами про незнищенність мафії
п’ють в тратторіях каву - їдять шоколадний muffin
їх сицілійський захист продірявлено голом

насправді на Статен Айленді тиша зсувається снігом
забивається мишею в темінь – сірим білчиним бігом
пахне китайським супом та італійським тістом
скупченням чорних ліктів і баскетбольних майок
джазом погоні за автом яке в опівніч зникає
від поліцейських «Chevy» - в хроніці завтра помістять

мені ця зима в снігопадах диктує листи і вірші
прогулянки вздовж океану якими нічого не вирішиш
тому що писання книги це споглядання руху
це підглядання шпарку дверного замка - й собача
пристрасть обнюхати простір - і біля пірсу побачити
пару котра цілується тримаючись міцно за руки

тому що життя за сорок каже дивитись простіше:
і не питатись для чого порівну снігу і тиші
і ще також не питатись – що означають знаки
й чому в цих снігах твій сумнів - неначе сліпці на осліп -
суне тобі на зустріч - і пахне пташиний послід
бо все це – братан - ти мусів й до того знати

тому то цей острів пригрівши припарковану Alfa Romeo
на яку повсідалися птахи переважно надуті меви
ділиться снігом і словом - як сиґаретами – кент
і каже тобі не питати про принцип життя і пропорцій
і птахам зимовим що гріються в теплій протоці
ти кидаєш хліб з розгону - і вслід випадковий цент

The Dog

this wind that comes to me as a dog
with three blue eyes

carries above me by chance a few sea gulls
that shriek bewailing someone
dry sand stuck to the dog’s wet hair
beach garbage
wrapped in colored magazine covers

while posing as a dog
he injures his paws on the bones of dead fish
and the moss-covered green sandy shore
stitched through with dried stalks
of algae
seems altogether irrelevant here

grabbing an abandoned bag with food
he growls and tears the polyethylene

but he has no master
therefore no one yells at him
nor yanks at the leash of his collar

the dog shines at me from afar
with his three blue eyes
like a friend with a cigarette lighter
the flame of which singes his fingers
(because it’s windy out)
but – as a true friend – he wants nevertheless
to light my cigarette

and on this day – by the ocean – it is windy
and I see how one of the dog’s eyes is watering
and changing color
while behind his right ear flares up monotonously
the light from a lighthouse

it is my friend who wants to light my cigarette
and is sending some kind of a signal

Пес

цей вітер що приходить до мене псом
з трьома синіми очима

несе наді мною кількох випадкових чайок
що скиглять когось оплакуючи
сухий пісок що прилип до мокрої шерсти
пляжне сміття
в обкладинках кольорових журналів

а прикинувшись псом
ранить свої лапи об кістки мертвої риби
ну і замшілий зелений берег піску
перешитий висохлими стеблами
водоростей
взагалі тут ні до чого

допався до залишеної торбинки з харчами
гарчить і рве поліетілен

але у нього немає господаря
тому ніхто не кричить на нього
і не смикає вуздечку його нашийника

пес світить мені здалеку
трьома синіми очима
як приятель запальничкою
язик вогню якої обпікає йому пальці
(бо вітряно)
але – як справжній приятель – він хоче-таки
припалити мені сиґарету

і цього дня – біля океану – вітряно
і я бачу як одне око у пса сльозиться
і змінює колір
а за його правим вухом монотоно спалахує
світло маяка

то мій приятель хоче припалити мені сиґарету
і подає якийсь знак

Thread

like a woolen thread you slide
through the tiny
eye of a needle
into this life

and at once
you flee
from this life

from nowhere and – probably – to nowhere

that’s how you once slid out
of mother’s womb

the muscles of her abdomen
ejected you
the way a volcano discharges lava
and right away you shriveled up
from the cold
and loneliness

the eye of the needle is ever so narrowing

– growing shorter –
– thinner –
this thread

you search for the key
with which to lock
behind you the door

from whatever you want to fence yourself off

and you pinch the thread
of life

at first in order
to pull your milk-tooth

then
to tie little knots
so as not to forget things

later you lose count
of the little knots

rosary beads
transform into
thick knots of losses
and the thin woolen thread
becomes a rope
and every time there is less and less strength to pull it
behind you

with that rope
there is no way to pass through
the eye of the needle
like into a crammed

and you are left at the bus stop
alone

the next bus
as always is late

ниткою вовни проповзаєш
через маленьке
вушко голки
до цього життя

і одразу
втікаєш
від цього життя

нізвідки та – мабуть – в нікуди

так колись ти виповз
з утроби матері

м’язи її живота
вивергнули тебе
як вулкан магму
і ти одразу зіщулився
від холоду
і самотности

вушко щораз звужується

– коротшає –
– тоншає –
ця нитка

шукаєш ключ
щоби замкнути
за собою двері

від чого ти хочеш відгородитися

і прищемляєш нитку
життя

спочатку для того
щоби вирвати
молочного зуба

потім
щоби зав’язувати вузлики
бо можеш щось забути

потім вузликів не можливо
порахувати

вервиця
перетворюється на
грубі вузли втрат
і тоненька нитка вовни
стає канатом
і щораз менше сил її волочити
за собою

з яким уже
у вушко голки
ніяк не впхатися
як у наповнений вщерть
автобус

і залишаєшся на зупинці
сам

наступний автобус
як завжди запізнюється

here the arrival of winter can be baffling –
meaning that it seeks an escape - from inside the walls
of jazz - on Rue Bourbon - of music and musicians –
in white T-shirts - New Orleans style
meaning - that here too the winter must be discovered
meaning - that words will cram into one's throat - and petrify the tongue

this lasts no longer - than the jazz or the livid blues
performed by the stepsons and sons and simply brothers - change the minus to a plus
carrying a trumpet tightly under his arm Armstrong - is it Louie or Louis –
finds his street and lamppost - stops - wipes his mouthpiece
and blows through the trumpet - testing the sound with his tongue –
and becomes a tree - and is shrouded by the forest

of the words - of the song "Let My People Go" - like saliva from the trumpet –
music is draining - through its emergency exit - the insidious
aging and death of music - other bands on Rue Bourbon
will congregate to play jazz and sluggish blues - the old
and the aging - their music drying up like crackers
crumbling inside pockets - and is scattered by God

He is also revealed in the details- in the streets - and lanterns - in the strong hands of Louis
in these wintry sounds that resemble grains of rice
in verses long - and short - in that the winter
with its palm branches has already stooped over the slaves in Egypt
and the song - which has flooded them with the sounds of jazz –
is submerging the French Quarter - and there is no salvation

this means that you too have aged - that winter is here - and you sit in a bar alone
sipping beer - a few coeds in miniskirts - their figures and the music –
creating an orchard brimming with jazz - there's the salty smell of the ocean
already Armstrong is preparing to go - he washes the guts of his trumpet
already the people have left Egypt and are drying their sacks
and the coeds have settled their bills - and rushed off to catch a cab

Нью-Орлеанс

що ж прихід зими може нас спантеличити – він
а це значить вона – шукає виходу –з-поміж стін
джазу – на Rue Bourbon - музики і музик -
в білих футболках – нью-орленський стиль
значить - зиму потрібно і тут знайти
значить - слово засипле горло – і закам’яніє язик

це триває не довше – аніж джаз чи посинілий блюз
пасинків і синів і просто братви– мінус зміни на плюс
армстронґ несе під пахою трубу – луї чи луїс –
він знаходить вулицю і ліхтар – зупинився - протирає мундштук
і продуває трубу – мацає язиком звук
і стає деревом - і його закриває ліс

слів – пісні “Let My People Go” - як слина з труби -
каналізація музики - її запасний вихід – підступи
старості й смерті музики – інші оркестри на Rue Bourbon
зійдуться відіграти джаз і повільний блюз - старі
й постарілі - їхня музика сушиться мов сухарі
й кришиться у кишенях – і її розсипає бог

він також у дрібницях – вулицях – ліхтарях - у міцних руках луїса
у цих зимових звуках що схожі на зерна рису
в довгих рядках – коротких – і в тому що вже зима
пальмовим віттям схилилась на невільників у єгипті
і пісня - в якій вони звуками джазу залиті –
затоплює французьких квартал – і спасіння нема

значить і ти постарів –значить зима - і сидиш в ресторані сам
пива ковтнув - кілька студенток в міні – творять і джаз і сад
їхні тіла і музика- запах солений –океанічна сіль
вже і армстронґ зібрався додому – миє трубі кишки
вже і народ з єгипту вийшов і сушить мішки
і студентки розрахувались - і побігли ловити таксі